Похолонув місяченько на синьому небі,
Виглядає зорі ясні увсебіч, далебі.
Білий день, як пополудні, сонечко, мов лебідь,
Пливе тихо горизонтом, хоч кричи бо пробі.
Та дарма втрачає прудкість в пошуках, що марні,
Зачекались зорі ночі - принципи то давні.
Все повинно мати чіткість до твердої грані,
Час тягнути за собою, щоб не на аркані.
Де любов є звичним внеском в побуті життєвім,
Там панує мир щоденно в погляді миттєвім.
Там тепло родинне й радість у слові чуттєвім,
Й не, дай, Господи, відчути холод, що сталевий.
Що, неначе гострим лезом розрізає груди,
Що сипнули в стару рану солі чи отрути.
Та, нехай усе погане - щезне в світі всюди,
Вночі світить місяченько, й в щасті живуть люди.
24.09.24
світлина: Валентина Ланевич
