Прокинувся ,осіннього ранку ,листочок,
Поглянув на одяг: увесь золотий!
Подумав, що це його слави віночок,
Що обраний світом, навіки святий...
Високо в гіллі, так близько до неба,
Вище за вищість власних братів!
І ще возвеличитись зманила потреба,
Зірвався за вітром і у вись полетів.
Від радості й гордості за власну корону,
В повітрі ,безжурно, затанцював!
І лише на мить зацікавив ворону,
Додолу, знесилений святістю, впав.
Змішався з гнилим, бридким перегноєм,
Під важкою мітлою старця - двірника!
Та примірити хочеться образ героя,
Ще сотням листочків, зі свого висока...
