От-от і вітер збудить заметіль.
І завальсує сніговий метелик.
Ми вже не діти, віхоло, постій.
Чому пульсуєш в думах невеселих?
Пітніли вікна, малювали тінь.
Сніги твої заслали пеленою.
В короткий вік наш нащо заметіль,
Як солов’ї весни весь час зі мною?
Та як сказати все. про що хотів?
Німі пейзажі: у собі літами…
Неначе вату, рвало заметіль,
Надії наші в осінь облітали.
Ніхто не просить з неба хуртовин,
І так студено, холоду задосить.
Ще ж тільки осінь. Хоч роки – то вир.
Сніжить шалено він… біліють коси.
/квадратне римування/
