Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ростислав Сердешний: Про поета - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Ростислав Сердешний відповів на коментар liza Bird, 22.12.2024 - 23:19
Буває різне, тепле, грізне, Кричить і плаче, сміхом бризне. Поет, як чашка з кавою, теплом парує, То, мов холодний чай, витесує крижин кришталь, І, як розплавлена в горнятах сталь, як огнена вода, у нутрощах вирує, Він римою і день, і ніч нуртує. Слово було з поетом від початку, Бог словесну якось поставив печатку. Ще як Бог світ будував, Помічників собі підшукав, І щось там фарби свої розлив, По слизькому ходив, А будматеріалу було багато, Цілісінька райська хата. Поїхав, перечепився, В поета вчепився, а в руках печатку тримав, Ну, і на поетовім чолі її вкарбував, І живе тепер той зі словом, Силу його творчу гартує у мові. Eumenide Meuni, 22.12.2024 - 20:20
Слухай. Ця історія більше про той світ, але й трохи про наш.Жив собі був поет. Не просто поет, а як водиться, ще й алкаш Слухав голосно музику, тримав шолудивого пса Коли напивався, то йшов на балкон і кричав на небеса Він кричав:"Що ти хочеш від мене, навіщо в моїй голові стільки слів?!" Сусіди йому викликали під настрій поліцію чи лікарів Поет мав купу коханок. Здається, було їх чотири чи може п'ять А ще - поет писав свої вірші, від яких хотілось літать Ті вірші були такі, знаєш, що їх читаєш - і ніби в кімнату заходить бог Йому казали: "Чувак, ти геній!"Він говорив: "Та пох" Коли він писав свої вірші, його ніби гризла люта зграя химер Можливо, від їхніх укусів він і помер І ось він стоїть десь на тому світі, навколо - якісь бур'яни Він думає: "Ну, де ангели, де чорти, де всі вони? І взагалі, що це таке - це пекло чи все-таки рай?" Раптом із неба лунає голос. І голос цей каже: "Копай!" "Де копать?" - Уточнив поет. "Ну, звідси копай і по горизонт. Посадимо бурячки. А то тут виріс якийсь осот" І поет копає. І жодних віршів, жодних слів і жодних химер Думає тільки: "Спека яка, капець. Краще би я умер А, я ж і так умер, і таки я потрапив у пекло за всі гріхи" Коли він так думає, чути, як зверху хтось каже: "Хм, хи-хи" А потім надходить вечір, сідає сонце, тьохкають солов'ї Поет лягає на перекопану землю і так він любить її Його поливає дощ, теплий і літній, над вухом ніжно шуршить Поет собі думає: "Це краще за все, що я чув. Це краще за всі вірші Таки я потрапив у рай! Невже я життя прожив без гріха?" Коли він так думає, то зверху хтось каже: "Хм, ха-ха!" І поки поет копає, химери його тихо сплять І тільки коханки його перечитують вірші. Усі чотири коханки. Чи може п'ять. © Марина Пономаренко Та й таке))) Ростислав Сердешний відповів на коментар Eumenide Meuni, 22.12.2024 - 20:53
Купа стереотипів, зокрема про водиться й коханок, шолудивого пса))), але оригінально
Ростислав Сердешний відповів на коментар Leskiv, 22.12.2024 - 20:56
Саме так. Співає про те, що в тундрі бачить
Ніна Незламна, 22.12.2024 - 19:14
Гарно сказано! Чи весна ,чи літо,осінь та зима...Хоч минуле згадане, чи майбутнє омріяне -теж надихає писати!
Ростислав Сердешний відповів на коментар Ніна Незламна, 22.12.2024 - 19:17
Так, усе, що чіпляє, у твір потрапляє
|
|
|