Портрет
Під стелею висів собі портрет,
У владнім і високім кабінеті,
Нам з нього посміхавсь апологет,
Всіляких революцій на планеті.
У кепочці на лисій голові,
Із хитрим прищуром очей лукавих,
Нікого не чіпав, просто висів собі,
Аж поки не закінчилась держава…
А їй на зміну почалась нова,
Потужна, юна, незалежна,
Лунають зовсім інші вже слова,
В просторах кабінетного безмежжя.
Змінилось все – шпалери і паркет,
Сучасний килим на підлозі розпластався,
Новий господар заселився в кабінет,
Тільки портрет під стелею зостався.
І дірка у стіні та сама, і гвіздок,
І навіть рамка залишилася старою,
І ще тодішній шовковий шнурок,
А от обличчя нового героя!
