* * *
Їм дива замало було на землі,
бо він заїжджав лише в гості.
Й здіймалися душі, немов журавлі –
безлюдний знаходили простір.
Та осуд людський ліг важким тягарем
за те, що так палко кохали.
Їх простір дедалі ставав пустирем,
щораз почуття відмирали.
Кохати – земна і небесна краса,
діяння палкі й благородні.
Побляк від огуди, осунувся сад,
летить пустоцвіт в їх долоні…
