Зниклим безвісти воїнам у російсько-українській війні, присвячую
Весна уже, синочку, на порозі!
Ясніше неба синього блакить.
Морозно уночі, але невдовзі
Твій рідний край листвою забринить.
Гудуть вітри і байдуже на зливи.
На тебе зачекалась край воріт.
Думками раз у раз до тебе лину,
А ти не йдеш на батьківський поріг.
— Чому мовчиш? Лише звучать тривоги.
Кружляють чорні круки навкруги.
А ти чомусь згубився на дорогах
Кривавої, убивчої війни.
— Ти знаєш, синку, серце завмирає,
Коли дзвенить мобільний телефон.
— А може дзвониш ти? І так без краю!
Тремтить рука й тіло в унісон.
Ніхто не знає, де ти, що з тобою!
— Чому не йдеш з палаючих доріг?
Гоню гіркі думки, що кружать роєм,
Гаптуючи для тебе оберіг.
— Лише почуй, синочку! Не барися,
Вертай мерщій на батьківський поріг!
На тебе зачекалася криниця
І я тебе чекаю край воріт.
21. 02. 2025 Л. Маковей (Л. Сахмак)
