Це ввечері було – надворі
Вже зірка гасла понад бором,
Охолодився денний жар.
Роса на нас упала знову
І смерком вже димився яр –
Яр калиновий.
Здаля, здаля вже наступає
Та тьма, що квіти укриває,
Лякаючи сонливий пах.
Окутав холод ниви й луки,
Ти гріла на моїх висках
Замерзлі руки.
Не вільно глянути, не вільно
Без ласки у пітьму довкільну!
Заблуканих в розлогах піль
Не злучить сон, ані опаска,
Ні ляк, ні боязкість, ні біль,
Ніщо, – лиш ласка!
Bolesław Leśmian
Wieczorem
Wieczorem było, wieczorem,
Gdy zorza gasła nad borem.
Dzienny ulatniał się skwar,
Rosa nam spadła na głowy
I zmierzchem dymił się jar,
Jar kalinowy.
Z daleka idzie, z daleka
Ten mrok, co kwiatów się zrzeka.
Gdy płosząc ospałą woń,
Chłód powiał nad pola zżęte,
O moją zagrzałaś skroń
Dłonie zziębnięte.
Nie wolno patrzeć, nie wolno
Bez pieszczot w ciemność dokolną!
Zbłąkanych w obszarach pól
Nie złączy żaden sen złoty,
Ni lęk, ni zgroza, ni ból,
Nic - prócz pieszczoty!
