Час не чекає – і роки́-вагони
Формуються уже в рухомий склад.
А я спостерігаю із перону –
І хочеться вернути все назад:
Змінити би своє «СВ» розкішне
На той студентський дизельний зага́л,
Коли думки́ іще були безгрішні,
Бо ні гроша́ в кишені я не мав.
Хоч і було у нім доволі тісно,
Але ніхто не жа́лівся на те,
Бо панувала дружба безкорисна –
Взаємне щире почуття просте.
У майбуття́ летів той дизель-поїзд
І був найкращих сповнений надій…
Тепер я їду у «СВ». Натомість
Позбувся багатьох юнацьких мрій:
Уже не марю я коханням вірним
І зраду друзів пізнавав не раз,
Отож судити прагну достовірно,
А збоку – дуже схоже на маразм.
Здається, скочу хвацько на підніжку
Останнього вагону – і у путь!..
Та паморозь на скронях білосніжна
Примушує про подорож забуть.
Заблимає ліхтарик червонясто
І у тупик покотиться вагон…
Тут головне – стоп-кран рвонути вчасно,
Кінцевий не проскочити перон.
Березень 2025 року