я втомилась від вінілових платівок, які відклеюються від свіжо-пофарбованих стін
я втомилась від недосконалості шкіри обличчя
я втомилась від почуття загубленості
я втомилась від самотності
я втомилась від емоційної привʼязки до людей, яким на мене байдуже
я втомилась від людей, які мене кохають, але яких я не кохаю в відповідь і від людей, яких кохаю я, але які не кохають мене
я втомилась від невимовної туги за місцями, де мені робили боляче
я втомилась від смутку за людьми, які робили мені боляче
я втомилась від почуття, що я все роблю не так, як треба
я втомилась писати першою
я втомилась відписувати за декілька секунд після того, як напишуть мені
я втомилась від постійного стресу та невпинних панічних атак
я втомилась від фантомних болів в серці, від яких сковує дихання і свідомість
я втомилась від огиди до музики, яка повʼязана з найщасливішими спогадами
я втомилась від страху почути про смерть близької людини десь на териконах Донеччини
я втомилась від страху не реалізуватись
я втомилась від думки, що мрії залишаться мріями
я втомилась від чоловіків, які ведуть себе як діти
я втомилась від надії заснути пʼяною, щоби мати змогу спокійно поспати
я втомилась від сексу не для насолоди, а для часового заповнення внутрішньої пустоти
я втомилась від пустих знайомств
я втомилась від неосяжного почуття голоду, яке неможливо заїсти
я втомилась від щоденного браку емоцій
я втомилась від сліз, які котяться в найбільш незручних ситуаціях
я втомилась бути доброю до людей, а потім дізнаватись про їхні брудні розмови
я втомилась довіряти і обпікатись
Боже, як же я втомилась
