Моє серце! Я знаю, зазнало
Ти у світі цім болю й тривоги.
Але й щастя тобі вистарчало,
І за це дуже вдячна я Богу.
Ти не раз від безсилля боліло
І не знало, де сил тобі взяти,
Проклинало моє грішне тіло,
За яке мусиш тяжко страждати.
Ти не раз не бажало коритись,
Зустрічаючи зло і недолю.
Але мусіло, мусіло битись,
Хоч завжди виривалось на волю.
Мало досить ти гніву й страждання,
І образи тебе розривали.
Та пізнало ти й радість кохання,
Це ж, повір мені, зовсім не мало.
Ти зазнало любові багато,
Божа ласка та тебе сходила.
Ти зуміло життя це пізнати
І добро завжди людям робило.
Моє серце! Прийми свою ношу,
Наберися терпіння і сили.
Не спіши зупинятися, прошу,
Ще година твоя не пробила!