Онуки славного Тараса
Живуть на берегах Дніпра...
Причали, пляжі і тераси,
Полюють у лісах вепра,
Високий тин, маєтки видно,
Поважний вохор нагляда,
Оце живуть внучата, гідно!
Й Тараса думку спомина!
В країні незалежній, вільній,
А мова щира як звучить!
Вони на ній закони спільно
Складають, щоб ще краще жить,
Щороку в Канів приїжджають,
Аж до землі низький уклін,
Й Тарасу там розповідають
Як підіймались із колін!
Як здобували свої статки
Тяжкою працею вночі,
Тому чубаті їх нащадки
Сидять віднині на печі
Й жиріють в кам'яних світлицях,
У церкву ходять до Різдва...
Чому ж в твоїх, Тарас, зіницях
Похмура й досі ще жива?
Чому не встанеш, щоб побачить
Країну мрій своїх гучних?
Можливо треба все пробачить?
Нехай і далі Сон страшний
Усім нам сниться? Може досить,
І псевдогетьманам ганьба!
Не той, що вишиванку носить,
Є патріот... Одна хвальба!
А справжній син свого народу
Працює в полі день і ніч,
У шахті кам'янить породу
Й мартенівську ладнує піч,
Він Конституцію шанує
Й освіту чесно здобува...
Чому ж те панство так жирує?
Забуло де його права!
Тарас насупився бровами...
Не хочеш бачити цього?
Чи, може, тихими словами
Й незло забули вже й його?
Та ні, повір, ми не забули,
Бо вража кров - то не вино...
Бодай політики збагнули,
Що скоро кінчиться кіно!
10.03.2010
Друже, я би хотів опублікувати цей вірш на сайті http://onemeter.jimdo.com/ в рубриці "Ми - про Україну".
Якщо Ви даєте згоду - то напишіть мені в пошту також Ваші ім"я та прізвище.
З повагою, Олексій.
Serg відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Оценка поэта: 5 Гарно написано. Та хочу вам нагадати, що відповідь на поставлені питання є у вірші Т.Шевченка "Розрита могила". Тому й маєио те, що маємо...
Serg відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Т.Г.Шевченко
"Розрита могила"
Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась,
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
«Молилася, турбувалась,
День і ніч не спала,
Малих діток доглядала,
Звичаю навчала.
Виростали мої квіти,
Мої добрі діти,
Панувала і я колись
На широкім світі,
Панувала... Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну,
Що, колишучи, співала
Про свою недолю,
Що, співаючи, ридала,
Виглядала волю.
Ой Богдане, Богданочку,
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала.
Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі. /253/
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває...
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає,
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати».
Начетверо розкопана,
Розрита могила.
Чого вони там шукали?
Що там схоронили
Старі батьки? Ех, якби-то,
Якби-то найшли те, що там схоронили,
Не плакали б діти, мати не журилась.