* * *
Кохана моя́, ти – і радість, і біль.
Ти – повітря, яке я вдихaю.
Ти – теплó, що мене зігріва́ звідусіль,
Ти – життя все моє́. Я без тебе не маю
Ані сну, ані дня... Наче в вир божевіль
Сво́ю душу, мов в прірву, вкидaю.
Сонце мрякне, а тýга моя, немов сіль,
Роз’їдає зкривавлену рану, і крáю
Серце я, бо немає вже сил
Жить і дихать без тебе. Не знаю,
Як між нами розвіяти цю заметі́ль,
Бо безмірно лиш разом бажаю
Я пройти по цім світі з тобою поспí́ль.
А без тебе – у пекло... І, може, ти з раю
Колись, з дозволу Бога, в лабиринт підземіль
Прошепочеш лунóю мені: “Я кохаю”.
Павло Гай-НижникТравень 2002 р.Гай-Нижник П. Згадуй мене... Лірика кохання. - К., 2006. - С.105.
Гай-Нижник П. Смак свободи... Лірика життя. - К.: Цифра-друк, 2009. - С.88.