Спалахнуло Сонце у грудях,
і Меркурій диктує рядок,
і Венера, завсіда студій,
вивіряє з ним кожний крок,
і луною мелодій Нептуна
плаче Місяць – небесний приймач,
на розрив серцеві струни
випробовує Марс, і плач
той горючий влива Юпітер
в ненажерливу ватру зір,
і Сатурн щодобовий вітер
гонить в надра мої, у надір,
де одвічних сивин Прозерпіни
ворушить скам’янілий шиньон,
де з Ураном Плутон до загину
небо з пеклом міша – й Хірон
поринає у несвідоме,
і мене вже на всіх не стача –
ще встигаю поставити кому,
і стискаюся в точку. Хоча…
