коли дорослими душею станем....
забудем біль і ніжність чорно-білих снів
незнамим днем,холодними сльозами
омиєш давні рани вічних слів
рахую кроки у зворотньому порядку...
хіба замало було почуттів
коли твої долонь торкалася думками
а ти із уст і словом не зігрів...
ах...скільки часу ми туманами блукали
шукали душам спокій...серце спалювали в прах...
ах...скільки вірили у прірву, що між нами
допоки не зірвало мені дах...
п.с. далі буде...
