БЛУКАЧ
Він стоїть, вагається без слова,
Світ штовхає, все гуде і кличе.
Та в душі згубилася основа,
І страхи йому уже не личать.
Він не зможе знов усе зламати,
Бо подумав, буде шрам на серці.
Краще — вперто йти, ніж знов гадати,
Краще — мука, ніж закриті дверці.
Сумнів вродить свою кріпку звагу,
Бо страшніше — вибирати знову.
Навіть помилкову він відвагу
Буде жалувати як основу.
Краще впасти з тим, що вже дісталось,
Ніж стояти в морі варіантів.
Хоч не знає, звідки все почалось, —
Йде й надалі в пошуках талантів.
І у кожнім кроці — новий вимір,
Тільки твердість гине наодинці.
Він боїться знов відчути вибір —
Тож чекає долю на зупинці.
Мирослав Манюк
14.04.2025
