ми проросли на залізницях,
полином лікували стигми,
під небом з запахом кориці
зіниці наші терпко стигли.
прозорішала світла шкіра
під опівнічним світлим сонцем,
на полотні лляному тіла
рубці лишалися. назовсім.
ми захворіли часом, Боже!
повірили у міф про старість.
і сивина, душі ворожа,
в волоссі вже пустила парость.
