Супроти чужинецької навали
Ішли дорослі і малі.
Не раз до бою повставали
На захист рідної землі.
Щоб не були на своїм полі
Кимось запряжені в плузі.
Давали ворогові солі –
Величні русичі-князі.
Коли на Неньку як прочани
Повзли ворожі хробаки –
Вставали лицарі-гетьмани,
Вставали мужні козаки.
В панів своїх без передишки
Стріляли порохом густим –
Гуцульські воїни-опришки
Й хоробрий Кармелюк Устим.
Доволі натерпівся болю
І був покараний не раз.
Відкрив нам найцінніше – волю!
Ім’я його – Кобзар! Тарас!
Щоб недозволити прибрати
Усіх нас до імперських пут.
Готові були помирати
Ті молоді герої Крут.
Коли від злоби голодранців
Кидало у пекельний жар.
Ховав від куль своїх повстанців
Безкрайний і Холодний Яр.
Проти ворожої гонитви
Ставали тисячі бійців.
Лишились в пам’яті ті битви –
Вкраїнських Січових Стрільців.
Щоби на землю цю святую
Не стала ворога стопа.
В годину люту і лихую
Боролись воїни УПА.
Коли за слово «Батьківщина»
Нас перетворювали в трупи.
Не подолала їх «машина» –
Борців із «Гельсінської групи».
Хай українці не забудуть
Усі їх подвиги святі.
Онуки волю ще здобудуть
І у майбутньому житті!(с)
Друже, гарний вірш, та порівняння завойовницьких орд з поломницьким рухом прочан трохи недоречний. Я б порадив написати так:
Коли на край наш саранчою
повзли ворожії полки
гетьмани звали булавою
і піднімались козаки.
Бойчук Ігор відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
