Не зупинити часу біг.
І вже питає день прожитий:
То, що залишиш по собі ?
То, що ж залишиш по собі,
Коли дожнеш до краю жито.
Дім збудував і діти є,
Онуків ждати ще не пізно.
Садок здійма віття своє,
Вже сад здійма віття своє,
Та ще хотілось скласти пісню.
Таку щоб вміла веселить,
Душевні зцілювала рани...
Щоб в неї тугу перелить,
Щоб тугу в пісню перелить,
Коли на серці важко стане.
Бо чи ж даремно в плині днів
Доріг подолано немало.
Та іскра правди, що нажив,
Та правди іскра, що нажив,
Щоб вже не згасла, не пропала
Щоб світлим спомином чи болем
Озвалось в пісні пережите...
Щоб білий світ покинуть з Богом,
Щоб світ цей залишився з Богом.
Коли дожнеш до краю жито.
