Життя живеш – сторінку пишеш,
Відведену строфу буття.
Хтось зупинився, Ти не лишиш.
Зупинка – тільки укриття.
Тобі ж не треба захищатись,
Бо в Тебе слово як броня.
Як не хотів з Тобою знатись
Народ, що тільки лиш стерня,
Ти замовкала, Ти все знала
І розуміла, хто прийде.
Однак Ти віру не втрачала,
Тобі воздасться і за те.
Твій час настане не сьогодні,
Мабуть, не завтра, не торік,
Але прийдуть колись голодні
На Твою славу, на Твій крик.
Тоді, мабуть, вже буде пізно,
Коли прийдуть такі, як Ти.
В той день надворі буде грізно,
І навіть хмарі не пливти.
