Я пишу СМС- вже десяте із шостої ранку...
І стираю... Не можу тобі відіслать...
І дивлюсь на зціловані сонцем фіранки,
Вкотре квіти рахую. Хоч знаю, що їх лише п'ять.
Знову тисну на кнопки... На них покладаю провину
За свою нерішучість, за втрату довіри до слів.
І порушує тишу лише ненаситний годинник,
Проковтнувши всю ніч, із липких і набридливих снів...
Я пишу СМС... Намагаюсь не втратити думку,
Нашиваючи літери знов на бездушний дисплей...
Лише декілька слів можуть стати моїм порятунком,
Лише декілька слів... Та вискакує серце з грудей...
Вже давно за вікном ніч згортає в рулон візерунки...
Вкотре "завтра" запалить надії тоненьку свічу...
Я б могла уже пити шалені твої поцілунки,
Та натомість, ковтаю лиш сльози свої досхочу...
"Тёмные аллеи" Бунина конечно читала? Вот у тебя так же. Маленькие рассказики, переворачивающие душу. Очень похоже по ощущениям. только у него мужской взгляд, а у тебя женский. Такое же внимание к мелочам, знание жизни и хороший язык. Читаешь, как смотришь широкоформатный фильм - глаза разбегаются и чтобы ничего не пропустить часто перематываешь назад.
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ты даже не представляешь себе, как ты вовремя, и насколько мне сейчас нужно было что-нибудь такое услышать... Спасибо, Солнышок!