Я пишу СМС- вже десяте із шостої ранку...
І стираю... Не можу тобі відіслать...
І дивлюсь на зціловані сонцем фіранки,
Вкотре квіти рахую. Хоч знаю, що їх лише п'ять.
Знову тисну на кнопки... На них покладаю провину
За свою нерішучість, за втрату довіри до слів.
І порушує тишу лише ненаситний годинник,
Проковтнувши всю ніч, із липких і набридливих снів...
Я пишу СМС... Намагаюсь не втратити думку,
Нашиваючи літери знов на бездушний дисплей...
Лише декілька слів можуть стати моїм порятунком,
Лише декілька слів... Та вискакує серце з грудей...
Вже давно за вікном ніч згортає в рулон візерунки...
Вкотре "завтра" запалить надії тоненьку свічу...
Я б могла уже пити шалені твої поцілунки,
Та натомість, ковтаю лиш сльози свої досхочу...
знаєте, читаючи ваші твори я щораз дивуюся Вашому магічному вмінню із здавалося простих і досить вживаних слів сплести таке мереживо думок, яке торкає до глибин і знаходить відгук у моїй душі, іншим разом аж до тремтіння рук і щему в серці. Я Ваша прихильниця
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
це найкращий відгук, який може отримати поет! І я щиро вдячна Вам за такі слова. Сподіваюсь, не розчарую Вас надалі.
Вірш - заворожує! Від припливу почуттів навіть експромт народився.
Він проснувся о шостій. Чомусь у тривожнім чеканні.
За вікном заметіль... Звичним рухом узяв телефон.
І привиділось раптом, як ніжна,знервована пані
Набираючи номер, убрід перейшла Рубікон.
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
це ж вийшло, як інша сторона медалі! Вони такі закохані, що навіть відчувають один одного!
Але... Нерішучість...
ЩИРО ДЯКУЮ! Моя черга цілувати.
Дуже знайома ситуація. І ніхто не знає: що краще бути рішучим чи все спочатку обдумати. Але ж можна й не встигнути з правильним вибором. Це мої роздуми, Любо, після твого вірша. Гарно.
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00