Старенька піч.
Вона давно вже хліба не пече.
Стоїть немазана, облуплена, забута.
Заглянеш вдень, а всередині ніч,
За що тій годувальниці така покута.
А справа в часі, чи в його нестатку,
Ось тільки був і вже протік водою,
Ми ловимо його руками й ситом в кадку
Й не сила справитись з бідою.
Це лінь така, вона ховається за час,
Ми робим щось і день всміхається, аж ні,
Погляньте, звечоріло, темно стало враз,
То ніч вже крила розіпнула у вікні.
....................................................................
Старенька піч...
Я пам'ятаю ті хліби.
Лопату дерев'яну з довгим держаком.
Невже пройшли роки... Роки...
Бабусі вже немає,
Й Мама в синіх висях за селом...
А дух пливе духмянохлібий із вікна
І я спішу покинути це кляте місто,
Знов доторкнутися до них у снах,
І хоч окраєць хліба з'їсти.
Старенька піч.
Давно вже не пече,
Того духмяного, смачного хліба.
Стоїть і плаче, підіперта рогачем...
Мені до неї вже ніколи не доїхать.
Це просто, Аню, шедевр! Так написати може тільки надзвичайно чуттєва людина, якою Ви і є... Я прочитала - і пройняло... аж до мурашок по тілу. Хоч і живу в селі - печі уже немає. На зміну прийшли зручності - "блага цивілізації" Але піч і все те, що вона уособлює залишилися в пам'яті .Все ж було начебто недавно... Спасибі, що розворушили ці спогади...
@NN@ відповів на коментар ЮНата, 18.01.2018 - 21:29
Дякую, Нато, ви теж розбурхали мої спогади, і за чудовий коментар
Знаєте ж народну мудрість -*дівка, мов верба, де посадиш, там і прийметься*, а інша чи перечить першій, чи доповнює -*можна вийняти дівчинку з села, а село з дівчинки - ні*, отак і в мені, все до купки
ЮНата відповів на коментар @NN@, 18.01.2018 - 21:52
Безумовно справа не у старій печі, справа у минулих спогадах, бо до речей завжди можна повернутися, а от у менуле повернутися не можливо (лишень у спогадах). Сумно, але такі спогади бувають у кожного з нас, бо всі ми старіємо, полишаючи позаду минуле.
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00