Відбувся день.
Розлито чорну каву.
На небі гуща.
Тільки пектораль
вдягає місяць
золото-рудаву
і дощ об шибку б’ється,
мов кришталь.
У вазі сонце –
жовті хризантеми,
вони про Вас нагадують мені.
коли погляну,
то зникає темінь
і промені з них ллються
неземні.
Каштани багряніють у пожежах.
У різні боки –
іскри-кожушки.
І карі очі поглядами стежать –
передчуттями
всипані стежки.
Листи читаю,
писані «між іншим»
і, наче чую голос вдалині,
що не погас,
а став іще ніжнішим…
як жовті хризантеми на вікні.
досконала поезія... прекрасно все тут... жодної натяжки, жодної "підгонки" - так усе пластичо і вільно-красиво... як у житті... метафори "живі" і так елегантно "нанизані"... а момент з каштанами - просто браво!
Каштани багряніють у пожежах.
У різні боки –
іскри-кожушки.
І карі очі поглядами стежать –
передчуттями
всипані стежки... - закохали мене Ваші каштани одразу, і стежки "всипані передчуттями"... ...іскри-кожушки...
Окрилена відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Пані Валю Інколи, коли коли читаю Ваші коментарі серцем на них відповідаю... а слова видаються зайвими
Така чуттєвість і вишукана образність - дуже жіночно і романтично. 
