Травневої ночі, коли тихо всюди,
коли соловейко піснею розбудить,
коли чути річки в берегах розваги,
видно ватри в горах, що кладуть ватаги.
Тоді мною дивна, ой! панує воля:
я візьму сопілку, сяду скраю поля,
а там та сопілка так мило заграє –
перша нота другій ручку простягає.
Ту мою сопілку, що із яворини,
від двору до двору почують дівчини,
від двору до двору, та й до комірчини;
не одне дівчатко віконце відчинить:
Як граю про луки, про поле зелене,
і про ту дівчину, що мила для мене,
і про зорний килим, що небо вкриває,
і про те кохання, – що кінця не має...
Peter Bella-Horal
Píšťalka
Za májovej noci, keď je ticho všade,
keď slávik si nôti na jabloni v sade,
keď počuť potôček, z brehu jak vyviera,
vidno vatry v horách, čo kladú pastiera.
Vtedy i mňa divná, hej! nadíde zvoľa:
vezmem si píšťalku, vyjdem si do poľa,
a tá píšťalečka tak milo vyhráva:
jedna nôta druhej rúčku si podáva.
Píšťalečku moju, rezanú z javora,
počujú dievčence od dvora do dvora;
od dvora do dvora, do každej komory;
nejedno dievčatko okienko otvorí:
Keď pískam o holi, o zelenom poli,
i o tom dievčatku, čo mi je po vôli,
i o tých hviezdičkách na božom sklepení,
i o tej ľúbosti, — ktorej konca neni…
ID:
468958
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 28.12.2013 16:39:29
© дата внесення змiн: 28.12.2013 16:39:29
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
