« І був Авель пастухом овець;
а Каїн був землеробом».
Буття, глава 4, вірш 2.
Ой, леле, леле! Є загадка серця.
Які разючі риси земляка:
усміхнене обличчя «западенця»
і хмара на обличчі «східняка».
Одному сняться воля і свобода
і коровай у хаті на столі,
а іншому – мана чужого роду,
купована за долари й рублі.
Одному – вільна матінка Вітчизна,
зелене місто і міське село,
а іншому – на чорний день трутизна
і панахида ближньому на зло.
Одному – щастя кожному і силу
перемагати, сіяти, рости,
а іншому – аби усіх скосило
або у прірву потягли чорти.
І на ура іде за комуніста
колона п’ята партії орди.
І научає армія кремлівська,
що далі йти уже нема куди,
якщо самі обрали депутата,
якого висували на горі,
аби умів рукою показати,
куди протягнуть ноги шахтарі.
І все це є любов до мого брата,
чи ненависть до чистої душі,
якій і ближні й дальні не чужі?
І – єй же єй! Як треба небагато,
аби всім дітям догодила мати,
що захищає східні рубежі.
Здається, один народ, а які різні люди і які розбіжні погляди на патріотизм. Немає єдності, тому й поневолювали нас віками... 
