ПАМ'ЯТІ МІЦКЕВИЧА
Bom wszędzie cząstkę mej duszy zostawił
Adam Mickiewicz
Світязь – око Полісся, казка Волині,
Серед лісу розлився полум’ям синім.
В час, як марить планета зоряно снами,
Тінь тут бродить поета – пана Адама.
Вітер ночі розвіяв плащ наче крила,
На зіницях, на віях вічність спочила.
Тихо місячну стежку колише хвиля,
Де згубила сережку юна Мариля.
О, юначий едеме, втрачений раю!
Всі балади й поеми – з цього ви краю!
Таємниче мовчали сосни до ранку –
Зустрічав він ночами тут Світязянку,
Де повік не зів’яне лагідна хвиля,
Де сміялась кохана панна Мариля.
Мариля Верещаківна – перше і, річ ясна, трагічне кохання Адама Міцкевича. Її роль в історії польської літератури неможливо переоцінити: 1821 року Мариля, назавжди розбиваючи серце поета, виходить заміж, причому, не за нього. А роком пізніше Міцкевич видає збірку „Балади і романси”, яка започатковує польський Романтизм. (Олександр Бойченко)
Таню, негайно відсилайте цю поезію у якийсь фаховий журнал - знавці зарубіжної літератури її оцінять на найвищому рівні! Звучить, як гімн величній постаті Адама Міцкевича! Метафори - просто смакота!Браво Вашому таланту!
Лавинюкова Тетяна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Серденько моє, Іринонько, я не марнославна, у журналах і без мене є кому брати участь Мені ж не треба більшої втіхи, як знати, що кільком близьким мені за духом поетам це сподобалося Кажу це щиро, я і так вперше у житті маю таку велику і доброзичливу аудиторію.
Дякую за Ваш відгук 
Мені ж не треба більшої втіхи, як знати, що кільком близьким мені за духом поетам це сподобалося 
