Розбиватиму росИ краплини,
І штовхатиму вітер у спину -
Розрізаю повітря потоки,
Набираю рум’янець у щоки.
Заплітається простір у коси,
Пахнуть літом недавні покоси,
Ось горбок – мчу на нього щосили,
Швидко з’їду, немов на вітрилах.
Зупинюсь посерЕд..., десь раптово,
Помилуюсь, щоб рушити знову.
Заряджаюсь довкілля красою.
Я веду, але щось веде мною.
Аромати в легенях ранкові,
Слух мелодії взяв світанкові,
Очі втішені зеленню літа,
Почуття потонули у квітах.
Не побачите це із машини.
Дух свободи потрібен людині.
Двоколісного Ви запрягайте,
І на волю у мандри рушайте!!!
Дякую, Ірочко! Нагадали мою юність, коли щодня в погожі дні їздила до школи (шість км) і назад.
Отакі ж були відчуття!
Серафима Пант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Рада, що оживила приємні спогади. У мене дитинство теж було велосипедно-мандрівне, комарно-кусюче, купально-риболовне, футбольно-колінозбитне ..., одним словом - прекрасне!
..., одним словом - прекрасне!
