На небі,як буває,зустрілись дві душі.
Одна ішла до раю,а інша-в грішний світ.
Душа мала світилась,як квітка вогняна,
Бо щойно народилась ця дівчинка ясна.
А інша ледь зоріла,як в темряві роса.
То батька душа сміла зійшла на небеса.
Це ніжне янголятко він так давно чекав,
Та в битві ворог клятий життя в нього забрав.
На доню він дивився,і,звісно,лиш здаля,
І Господу молився: іди у світ маля.
Та будь щаслива,люба,мене не забувай.
А я з тобою буду.Люби свій рідний край.
За нього я загинув,за волю,за сім’ю,
І знай,моя дитино,що я тебе люблю
Як жаль,що я на руки тебе вже не візьму.
Яка страшна це мука!Ненавиджу війну!
Маля на мить спинилось і ручки простягло,
А він лише вклонився і щез,як не було.
У лузі коло гатки сріблилася роса,
То плакала за татком малесенька душа.