Le vent dans la plaine
Suspend son haleine.
(Favart)*
Це екстаз запальний,
Це кохання стан хмільний,
Це тремтіння всіх лісів
У обіймах вітрових,
Це у вітах лісових
Хор маленьких голосів.
О, цей шелест легкий!
То співучий і дзвінкий,
То плачу на ньому тінь –
Трави плачуть у біді...
Чи в розбурханій воді
В крутовир’ї б’ється рінь.
Ця душа, що кричить,
В скарзі сонній тремтить,
Чи не наша вона?
Це твоя чи моя,
Як покірне голуб’я,
Плаче ввечері одна?
* Вітер на рівнині стримує свій подих
(Фавар) (фр.)
Paul Verlaine
C’est l’extase langoureuse
Le vent dans la plaine
Suspend son haleine.
(Favart)
C’est l’extase langoureuse,
C’est la fatigue amoureuse,
C’est tous les frissons des bois
Parmi l’étreinte des brises,
C’est, vers les ramures grises,
Le chœur des petites voix.
Ô le frêle et frais murmure !
Cela gazouille et susurre,
Cela ressemble au cri doux
Que l’herbe agitée expire…
Tu dirais, sous l’eau qui vire,
Le roulis sourd des cailloux.
Cette âme qui se lamente
En cette plainte dormante,
C’est la nôtre, n’est-ce pas ?
La mienne, dis, et la tienne,
Dont s’exhale l’humble antienne
Par ce tiède soir, tout bas ?