Хай буде той навік проклятий,
Хто батька й край свій забува!
(Володимир Сосюра)
Здавалось, - такого не може бути,
Двадцять перше століття... і що - війна.
В Україні знову часи лихопуття,
Серце навпіл - сльозами умилась вона.
.....................................................................
Її хлопці знову лягають в ріллю,
Бо Ірод забув, що ми Божі діти,
І будем до скону за землю свою
Стояти, і нас не збороти, не вбити.
...............................................................
По венах тече у нас кров - не водиця,
Ми вмієм боротись і сіяти хліб.
І палко, всім серцем, до Бога молиться,
Хоч ми й трударі, та козацький наш рід.
........................................................................
Знайте свої і чужинські Іуди,
Господь вас навік зайклеймив, як таких,
Не буде вам щастя і долі не буде,
Ви струхли давно в утробах своїх.
............................................................................
Небо Вкраїни - волошками синіми,
І хліб золотий нам уродить земля,
Маки в житах - то пам’ять про Сина,
Що Мати за волю і мир віддала.
Співучий народ український, сердечний і щирий, трудолюбивий і душею багатий, жертовний і сміливий, гордий і нескорений. Так було, є і буде повік. Все в нашому спільному домі буде добре. Я вірю в це.
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І я вірю в Це, а де двоє чи троє там і Господь серед нас.
І взагалі: дійсно, 21 століття 
, а про це, що скажете
медаль 
Дуже...і дуже сердечно. Нема слів 