Я, поет Революційного Майдану,
Не стидаюсь, що стояв на його сцені
У ті часи, як побратимам рани
Наносили мєнти, мов навіжені…
Я гірко плакав, лежачи удома
З запаленням легенів на дивані,
І тільки біль, і дуже сильна втома
Мені під ранок очі закривали…
Диванна сотне, псевдо патріоти,
Що «вийшли в люди» завдяки Майдану,
Ми будемо терпіти вас допоки
Не викинемо геть до Хуйлостану!
Не в оправдання вірш оцей про мене
Ні перед вами, ні перед собою…
Бо ти ж бо знаєш, Україно-нене,
Я не здаюсь хоч з боєм, хоч без бою…
12.07.2015
