здрастуй, осінь під Ніно Катамадзе
і кохання по Маяковському...
кава в пластику одноразовому
і - хоч холодно! - тане морозиво...
я зійшов не на тому вокзалі,
спаливсь на "стоп-крані",
насіння лузав в газетку
(якогось міста
занотовані вісті)
і, врешті став трафаретом:
мене прикладають до тіла,
у більшості ледь уміло,
але не менш відверто
мої компостують білети
(пом'яті у жмені,
забуті в бездонних кишенях)...
а в мене джаз нетривалих станцій,
а в мене блюз осінньої ночі...
сто разів за сто днів прокидатись
одиноким...
крок у осінь - вагонні протяги,
що рахують зустрічні потяги...
мене точно внесуть на мапу,
і на повід, як дивну мавпу,
продадуть на дешеві кадри
(у весільному фотоальбомі
з редактором хтось у змові) -
листопадові мандри...
так беруть у облогу перони
переповнені смутком вагони...
просто осінь під Ніно Катамадзе,
а рефлекція точно з Бродського:
я лишусь на самотній станціїї,
щоб свого дочекатись порожнього...
а цей вірш - дуже класний ) 
