Тобою переймався, мов дитя,
Нав’язував, що ти моя єдина,
Не уявляв без тебе я життя,
Та наступила прикрості година…
Я досі не збагну, чому пішла…
Усе ж було, як ти завжди хотіла…
І кращого, звичайно, не знайшла -
Себе, виходить, хитро обдурила.
Вважала, що пробачу?.. А дарма!
Зробити це не в змозі і не в силах.
До тебе більше почуттів нема -
Ти їх сама безжалісно убила.
Вже не моя і більше нічия -
Собі пору неспокою відкрила.
Тебе тривожить сильна печія -
То совість ще мене не відпустила…
(10.11.2009.№125)