ЧИ Я, ЛЮДИ, НЕ ДУРНА?!
Казали ж люди, а я не вірила. А воно – таки так. Звати мене – баба Маріка Трисупко з Мальованки, що знаходиться в м. Житомирі. Отак як з Києва на Варшаву їхати, то прямо по центру і чуть-чуть збоку. Маю я собі сусідку – кацапку... хоч вона і стверджує, що вона „руско-язичєскоє насєлєніє”, однак, як по-нашому, по-мальованському, то кацапку – бабу Насцьону Лужкову. І має вона, ота Насцьона, до території мого городу – територіальні претензії. А особливо до груші „Дулі” – сорт є такий. Мотивує вона оті свої претензії тим, що колись, у „юношескіє годи”, дід Панько, царствіє йому... ходив, значиця, до Насцьони на побачення, чимчикуючи навпрошки через мій город. А коли проходив біля груші, то, можливо, інколи, справляв попід нею... теє чи сеє... А ще, на гноїщі, що поза клунею нашою, вони там – Панько з Насцьоною... і згадувати соромно. А як оце сказати по-літературному не знаю, тому, що сексу у нас тоді ще не було. Так от, має теперечки до мене баба Насцьона Лужкова, на оті „історічєскіє мєста своєй юношеской слави” територіальні вимоги. Вона стверджує, що має „ісконниє права”: на грушу „Дулю”, на клуню, та на частину мого городу. І, починаючи з незалежного віку, маємо ми з Насцьоною територіальні, міжнаціонально-етнічні та політичні дискусії і тренія. Вона мене – коцюбою, коцюбою, а я Її – рогачами, рогачами... Гарні у мене, хвалити Господа, рогачики були – з дубовим держалном. Тож мала я чим свій суверенітет від Насцьони Лужкової зазіхань захищати.
Та от. Чи то біс мене попутав?! Ні не біс... А може?.. А таки, що біс... але в особі Європи Айбросімівни Гешефтмахер – жительки... теж сусідки, хоч і не зовсім... а отакечки через річку, на території іншого штату проживає. Умовила вона мене, тая Айбросімівна, продати мої рогачі якомусь своєму родичу – жителю заокеанському. Чи то Шахер-махеру якомусь, чи то Цугундеру? Бо він антикваріат – начиння всяке старе скуповує. Йому навіть Леонід Давилович наш якусь кольчугу продав. От і сказала мені Айбросімівна: „Ну шьо ві за теє стар’йо трімаєтесь обома рукамі? Шьо ві б’йотесь, як риба об лід? Ми вам дамо за ці ваші рогачі антікварниє різного шматя-дрантя гуманітарного, соєвого жому, снікерсів з мутелою-разом-з-кока-колою... Роззброюйтесь. А ми, з моїм родичем – Шахер-махер Цугундером, задля вашої безпеки, будемо над вами іметь гарант” – це, значиться, вони беруться захищати мене від Насцьониних агресивних зазіхань на мою територію.
Ой! Бо-жень-ки! Ой-лю-у-доньки-ж-мо-ї-милі! Ой! Спокусилася я на теє шмаття-дрантя і на кака-колу з соєвого жому! Віддала ж я свої рогачики. Ой, навіщо ж я віддала їх, повіривши в оті обіцянки-цяцянки? Адже, як тільки ото груші достигли – Насцьона вже тут-таки, на моєму городі, до груші претензії виставляє... трусить, знай собі... та в пелену, та в пелену... мої грушечки складає. Каже: „Подєлімся по-брацкі. Мєнє груші, а тєбє – дулі”. Я їй не давати, а вона мене – коцюбою, коцюбою... А мені свій суверенітет захищати нічим. Біжу я тоді до Гешефмахерші та кричу їй: „Ой, Айбросімівно! Клич швидше свого Цугундера! Нехай робить шухер з нахером та захищає мої „дулі”. Нехай виконує свою обіцянку бути мені гарантом безпеки...”
А вона мені на те: „Ну шьо ти, старая дура, серед біла дня моє стабільне сотояніє турбуєш? Ти шьо – з глузда з’їхала, чи, як ото по вашому – крейзі, чі что лі? Іди собі на... піч грітися! У мене ж бач, кhуїк-енд з секс меншинами. Прийдеш у понеділок, напишемо та пошлемо запроса до пана Цугундера-заокеанського, А він опісля того як затвердить вопрос в сенаті, та ще в комісіях різних: з безпеки, з захисту прав людини – дасть тобі якусь відповідь. А може й ноту яку до Насцьони напише”. Отак відповіла, та й пішла собі далі свого шангена чухати.
Таки, Шухер-Цугундер отой написав якусь ноту. Але поки ота нота до Насцьони дійшла, то вже від моїх груш-дуль залишилося – нуль.
А Насцьона з тією нотою до вітру сходила. Правда, лаялася потім. Казала, що Цугундер-Нахер не ту ноту взяв. Чи то папір для ноти не той, бо дуже твердий...
Отака от історія. Мо', прочитавши, ви скажете – якась дурна баба написала?! А таки ж дурна!
ID:
634365
Рубрика: Поезія, Історична лірика
дата надходження: 08.01.2016 21:08:24
© дата внесення змiн: 08.01.2016 21:08:24
автор: Костянгин Гай
Вкажіть причину вашої скарги
|
