І спокон-віку так було й донині :
Не знає спокою ні вдень , ані вночі
Маленька пташка у тісній клітині-
Безкрає серце щирої душі ...
Вона з'являється , мов чарівниця ,
І з посмішкою оживає все !
Її рукам лиш можуть підкоритись
І кожна квіточка , і кожне деревце.
Холодну душу перетворить в пламінь,
Сміливо відкриваючи замки ,
В таких руках співає навіть камінь ,
А дерево розповіда казки .
Вам допоможе ,друзі, неодмінно,
Підкаже , як у злагоді прожить ,
Її чудове серце незамінне ,
Що цілий Всесвіт у собі містить !
2002 р.
Чудовій Жінці , прекрасній , ширій Людині ,скромній але дуже талановитій Трудівниці , Класоводу нашого вже досить –таки зрілого 8 –В і просто- моєму давньому й доброму дружочку Бардась Людмилі Анатоліївні ці слова...
