|
кружляють хмаринки довкола горища мого будинку, немов намагнічені сяєвом,
б'ються дзьобами ластівки у запилюжені вікна листами поштовими без адресанта,
так, як цілують скло мовчазними губами риби ізсередини акваріуму,
знаєш, я сама би воліла бути рибою
без жодних слів пірнати у глибини
твого погляду..
ця жінка, що телефонує мені раз на місяць завжди з невідомого номеру десь із центру Києва,
імені якої не знаю, не знаю навіть, якого кольору в неї волосся чи губна помада,
і чи плаче вона перед тим, як заснути у порожній, освітленій вуличним ліхтарем кімнаті,
чи сміється вона, коли уві сні чує музику, геніальну настільки, що не написали б ані Моцарт, ані Бетховен та Бах
разом узяті..
в неї голос м'який, немов кашеміровий светр, яким кутає мою простуджену душу,
я б спитала у неї - чому, але боюсь, що у відповідь почую тільки, як у слухавці клацає запальничка,
я мала рацію, коли тобі казала, що з моєю відвертою ніжністю та божевільною пристрастю
ліпше було б народитись мужчиною..
не так болісно вже чи я звикла, що найстрашнішне, якщо дійсно звикла,
відчувати цей протяг у грудях, коли той, кому посміхаєшся, відводить очі, немов не побачив..
хтось заплескає у долоні - мовляв, які у тебе чудові вірші!
але той, хто пише, знає, як це - відчувати усе настільки близько, ніби із тебе зняли увесь одяг
разом зі шкірою..
ID:
675414
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 01.07.2016 00:11:55
© дата внесення змiн: 01.07.2016 00:11:55
автор: Майя Грозова
Вкажіть причину вашої скарги
|
той хто пише, зрозуміє, бо він знає, як це 
