..блукати вуличками львівського передмістя із надією таки загубитися
деінде, крім як посеред лабіринту твоїх настільки неоднозначних мовчань, що позаздрив би Шрьодінгер,
стає мені звичкою..
на відміну від тебе, вишукано-логічного, немов сконструйованого за давінчівськими ескізами,
елегантно-правильного, як геометричні креслення Піфагора,
що навіть щетина на скулах підстріжена рівно на півтора сантиметра - не менше й не більше,
(напевне, у школі ти ніколи не заступав за береги своїм ідеально округленим почерком
і завжди між завданнями залишав по чотири клітиночки)
так от, на відміну від тебе, між моїм серцем та моїм розумом
я мовби шовкова нить поміж лез ножиць..
проростають папороті і мхи на розламі наших долонь швидше, аніж ми змогли собі дозволити
крадькома, мов незумисне, заплести пальці в вінок обіймів,
кожного разу повітря стає гарячішим за твою шкіру,
що стає боляче просто зробити вдих,
коли я шукаю і не знаходжу причини,
за що тебе не любити..
і саме тоді танцюють літери в моїх віршах, немов тіні від тремтливого палахкотіння свічки
серед вигинів мережива тюлю, незграбно гладячи пелюстки тюльпанів,
бо задля мене найпривабливіший спосіб перемогти свою тугу -
загравати із нею..
