Пробач мене, осінь, що я покохав не тебе,
До тебе мої почуття, як завжди полохливі,
Мене не з тобою життя воєдино веде,
І я не з тобою, миленька, сьогодні щасливий.
Не треба пускати на очі вечірні дощі,
І сипати золото-листя до втомлених ніг,
Пробач, не з тобою так солодко й вільно в душі,
І що не з тобою у мене любовний нічліг.
Не треба мені твого золота, срібла і бронзи,
Бо щастя моє не кодоване в цінних металах,
І я не з тобою стаю у взаємності воду,
Щоб в ній освятити своє неймовірне кохання.
Гаси своє полум'я жовто-червоних жоржин,
Пускай норовливі дощі, не боюся нічого.
У цьому зрадливому світі я вже не один,
Я маю кохання, доньку і всесильного Бога.
Не сій своє листя на мене з якоюсь метою,
До тебе мої почуття назавжди обнулились,
Безмежно взаємний в коханні, але не з тобою,
І вперше в своєму житті неймовірно щасливий.
12. 10. 2016
