Все б віддала, лиш би Небо схилилось до серця.
Все б віддала, та чи маю я скарб за душею?
Трішки печалі і слізок в долонях граминку...
Цього достатньо? Прихилиш Фавор Свій до мене?
Спокоєм Вічність хай душу мою осіяє,
Благісна тиша наповнить думки а ж по вінця,
Хай потече по судинах любов Твоя світла,
Зносячи греблі старезні мого маловірства.
Так би хотіла, щоб Небо наповнило душу,
І потекло щоб водою живою крізь мене.
Як би хотілося цього... Та визнати мушу,
Ще не готова, уповні́, прийняти цю втіху.
.
Того, що є у тебе в душі – на десятьох вистачить.
Сонечко! Це твоя розмова з Богом. Як можна її оцінювати, якими мірками? Я знаю лише один критерій – щирість душі і серця. Я її відчула. Думаю, що Небо почує.