Літо заплітає квіти їй в волосся
Духмяні пахощі чарують всі думки.
І чути в полі шепіт стиглого колосся,
Вона ж з природою на Ти.
Її дитяча посмішка мрійлива,
Бо це гімн сонцю,літу і землі.
І в почуттях своїх вона грайлива,
Бо вона-інша,не така як всі.
Вона вже знає як життю радіти,
Подарувати світло,усмішку,тепло.
І поглядом своїм може всіх зігріти,
І віддвати з щирістю добро.
Бо вона любить місяць,небо,зорі,
Двінкий і давній відголос весни.
Вона,як трамонтан у синім морі.
Ця дівчина з природою на Ти.
VI. 2016