Риють землю нашу «Гради»,
Стогне небо у вогні,
Ворог знову спокій краде…
Україна – у війні.
Дим закутав терикони –
Для людей пекельний час.
Там свої на все закони –
Не такі, як в галичан.
Стогне ненька Україна –
Болем стомлена земля.
В душах у людських руїни –
Біди маєм від Кремля:
Той отримав домовину
Із синочком молодим.
В чім була його провина,
Що він посланий туди?
А комусь – мільярдів пару
Зелененьких… у крові…
Й хоч став заможним паном,
Не поможе удові.
Важко осягнуть сьогодні,
За що гинуть без вини
Діти наші? Щоб вільготно
Грабували нас пани?
Щоб багатий ще багатшав,
Сором втративши навік,
Та без міри тілом гладшав,
Хоч державний чоловік.
Риють землю нашу «Гради»,
Стогне небо у вогні…
Прийде час – нечистий вкраде
Тих, хто винен у війні.
12.02.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
"Озимину посіяли вже танки, та тільки смерті пожинаєм ми". Був у мене колись такий вірш. І я думала, писавши, що це все мине швидко, але як я помилялась... Дякую за Ваше небайдуже серце, пані Ганно!
Гарний вірш!
.
