Кольорове стає чорно-білим дедалі,
Сонця проміння не виблискує вже у речах.
Очі замість зірок вкарбували
Лише тінь у ночах.
Спілкування з людьми офарбовано в втому,
Ніби носиш на шиї безмірний тягар.
Докучають думки полетіти із дому
Під танок хмельних чар.
Щоб торкатись піску й слухають голос прибою,
Красти неба блакить, що з собою і вічність зове.
Лиш думки хворобливі заберу із собою
І тебе.
