Зі шкіри твоєї вдихаю, зціловую весну,
Пірнаю під неї – у спазми жагучого літа.
Осіннім туманом в тобі розливаюсь і висну...
А постіль-зима білосніжна та нами зігріта.
У хмарах кохання твого я дощем є і сонцем,
І вітром, і снігом, і всім, чим лиш тільки захочеш...
У храмі твоєї любові моє б’ється серце,
А іноді частими ритмами щастя – тріпоче.
Вдихаю тебе, як весну, задихаюсь тобою.
У літі твоєму згораю і довго ще тлію,
Мов листя осіннє на зустріч зимовим сувоям,
Котрі білим шовком під нами палають-біліють.
