Плигнув м`ячик у тюльпани -
Ох, дістанеться від мами,
Поламав листочки й стебла:
- Все це, Ремчик, через тебе! -
Бубонить під ніс Марічка, –
Ну, така у неї звичка –
Завжди винного шукати.
Нумо цуцика повчати:
- Ти крутько і непосида,
А такий чемненький з виду.
Скільки можна вчити й вчити!
Я кидала – міг зловити.
У квітник пішло дівчатко,
Не по стежці, через грядки.
Потоптала кріп й редиску –
-Ось де м`ячик! Близько-близько!
Хап у ручки – і навтьоки.
Слід залишила глибокий.
Песик Рем від щастя плига –
Знову! Знову бути іграм!
У дворі з`явилась мама:
-Ой, квітник! Мої тюльпани!
Потоптав хто кріп й петрушку?
Червоніють в доні вушка.
-Це не я! Це Рем наш шкоди
Понароблював в городі.
Він пустун та забіяка –
За м`ячем гонивсь і гавкав.
-Сором! Сором цуценяті!!!
Треба, певне, покарати:
На ланцюг посадить тато –
Вже не буде так гасати,
І засмучений ганьбою
Не гулятиме з тобою,
Не радітиме, маленький....
-Не карай, матусю!!! Ненько,
Я в квітник ходила, - плаче, -
Діставати жовтий м`ячик.
Посміхнулась щиро мама,
(все ж засіяно слідами
від маленьких черевичків)
Ох, дитинко! Ох, Марічко!
Знай: брехня – така недуга,
Що прогнати може друга,
Та любов і добре серце
Їй, лихій, не піддається.
Як сльоза зійшла остання –
Всі взялись за прибирання.
І дорослі знають, й діти:
Чесно в світі варто жити.
Страх, обман – то зайві речі:
Тягарем стають на плечах.
я ще кілька бачу.
