Що ж то за цей дивний холод,
Посеред теплої літньої днини?
Наче і сонечко світить, і трави тихенько шумлять,
Та відчувається голод..
Від потаємності любої серцю людини,
Голод в душі від якої аж скроні болять!
Скільки, скільки ще треба терпіння?
Щоб не зірватись і не натворити біди..
Швидше б, швидше б прийшло те прозріння!
Щоб без вагань і жалю прошептати "Іди"...
Важко, як же ж це важко!
Віру й надію на вічну Любов берегти.
Марно злітаючи, наче поранена пташка,
Наперекір всім стражданням кричати.. "Не йди!!"
Наташа Блаженчук (с)
