ми закуті в кайдани з /не хочу/.
і десь там недосяжні вершини.
і вже біль почуття напророчить
де той час, що птахами полине.
..............
так безслідно в безхмарності небо,
що далеке з вразливих надій.
як у подиху гостра потреба,
так і серцю потрібен світ мрій.
...............
ти зніми вже нарешті кайдани.
у степах, що безмежні, я хочу,
прокричати що сили і рани,
із душі всі зійдуть, бо пророчі
стануть сонце і сміх і обійми.
бо насправді все ближче, чим хочеш...
тільки бачити, чути зігріймо,
те самотнє, льодяне /не хочу/...
