Лежиш на шосейнім узбіччі
Барвиста, покинута лялька,
Тріпоче тобі в повітрі
Чутливо пташина зграйка.
Та чи подорожній впізна́є,
Що це є знаме́нна картина,
Що лялька ця серце має
І звуть її Україна?
Глумливо всміхається доля,
Обпалює сонце пластмасу,
Погрались пани із-за моря
І викинули на трасу!
Лежиш, як майданна шльондра,
Без пам`яті, без покро́ва,
В блакитних очах гірко́та,
Згадай себе, чорноброва!
І, може, Небесний Татко
Припинить неля́льчині му́ки,
Пошле убоге дитятко
Узяти тебе на ру́ки!
Що вмиє тебе сльозою,
Притулить скоріш, щоб зігріти
Ту лялечку, над якою
Знущалися бі́сові діти!
