Наша осінь така нестерпна,
завше губиться в рукавах, довгих надто,
щоб бути справжніми.
Ти торкни мене до кісток, щоб сповзли
зайві з рук нитки.
Щоб по лікті набратись дотиків.
Наша осінь живе в містах -
поза ними мерзенно холодно.
І судомить від вільних дат,
і тривожить постійна втома.
Заклякаю в траві - на слух -
хай змивають дощі з запізненням.
Вже на східцях асфальтних тіл
завмирають брунатні лінії.
Нашу схожість ховають ранки,
затираючи місто кроками.
Наша осінь така нестерпна,
коли хоче здаватися спокоєм.
Наша близькість поволі меншає,
крихти з нею кладу в кишені.
Повертаюсь обличчям першою
бо в очах щось завмерло.
27.09.17 #дисонансне
