(Із циклу „Відголос Давидових псалмів“, пс. 6)
Коли ми в ярості, Творцю,
нам помилятися властиво.
Не викривай свою вівцю
і не карай мене у гніві!
Помилуй, Господи, мене,
бо я всього лише людина.
Хай грізна кара омине –
прохання лиш одне-єдине.
Ми немічні в своїм бутті,
підвладні заздрощам, спокусам.
Тож довгі ночі в каятті
проводити постійно мусим.
Уже не вистачає сліз,
щоб всі гріхи свої омити,
але провин ще цілий віз
чекає часу на молитву.
Помилуй, Боже, і спаси,
мою нікчемну душу, підлу –
приблизно так у всі часи
волали грішники до Світла.
І їх мольби Всевишній чув,
та всім воздасться по заслугам.
Хто в їхній шкурі ще не був,
не варто тим ходити кругом.
13.12.2017
Між гріхом і помилкою... дежжжжжжже тоненька грань! А хто не йде - той не спотикається... 
